Зміст
Розсіяний склероз не завжди прогресує так, щоб це можна було помітити за новим загостренням. У пацієнта місяцями або навіть роками може не бути рецидивів, але водночас поступово погіршуватися ходьба, координація, моторика чи інші неврологічні функції. Сучасні дослідження показують, що таке прогресування незалежно від активності рецидивів є важливим механізмом накопичення інвалідизації навіть при рецидивуючих формах розсіяного склерозу.
Саме тут виникає складне практичне питання: чи можна за аналізом крові помітити біологічні ознаки прогресування раніше, ніж вони стануть очевидними клінічно?
Одним із найбільш перспективних кандидатів є гліальний фібрилярний кислий білок — білок, пов’язаний передусім з астроцитами. Підвищення його концентрації в крові в дослідженнях частіше асоціюється з подальшим прогресуванням без рецидивів. Інший біомаркер — нейрофіламент легкого ланцюга — відображає нейроаксональне ушкодження і сильніше пов’язаний із гострою активністю захворювання та ризиком рецидивів. Разом ці показники потенційно дозволяють побачити різні компоненти одного патологічного процесу.
Поки що йдеться не про новий аналіз, здатний замінити неврологічний огляд або магнітно-резонансну томографію, а про перспективний напрям точнішого біологічного моніторингу розсіяного склерозу.
Чому розсіяний склероз може прогресувати навіть без рецидивів
Рецидиви показують не весь перебіг захворювання
Рецидив — одна з найбільш помітних ознак активності розсіяного склерозу. З’являються нові неврологічні симптоми або посилюються вже наявні, пацієнт звертається до лікаря, а подію можна досить чітко зафіксувати в історії захворювання. Саме тому протягом тривалого часу кількість і тяжкість загострень були одним із центральних орієнтирів при оцінюванні перебігу розсіяного склерозу.
Але клінічна картина значно складніша. Під час спостереження лікар оцінює не тільки рецидиви, а й неврологічний статус, функціональні можливості пацієнта, результати магнітно-резонансної томографії та те, як ці показники змінюються з часом. Причина проста: відсутність нового рецидиву не означає, що патологічні процеси в центральній нервовій системі припинилися.
У частини пацієнтів погіршення накопичується поступово. Людина може трохи повільніше ходити, швидше втомлюватися під час навантаження, гірше виконувати точні рухи або поступово втрачати частину функціонального резерву. Окрема зміна може здаватися незначною, але протягом місяців і років такі відхилення складаються в клінічно помітне наростання інвалідизації. Сучасні дослідження показують, що цей механізм відіграє суттєву роль навіть при рецидивуючому перебігу розсіяного склерозу.
Що означає прогресування незалежно від активності рецидивів
Для опису такого явища використовують термін прогресування незалежно від активності рецидивів. У міжнародній науковій літературі також застосовується скорочення PIRA — від progression independent of relapse activity.
Це не окрема форма чи новий діагноз розсіяного склерозу. Йдеться про спосіб класифікувати підтверджене погіршення функціонального стану, яке не можна пояснити недавнім загостренням. Зазвичай у дослідженнях оцінюють зміну показників інвалідизації та перевіряють, чи зберігається вона протягом визначеного періоду.
Важливий нюанс полягає в тому, що єдиного універсального визначення такого прогресування довгий час не існувало. Різні дослідження використовували різні часові інтервали навколо рецидивів, тривалість підтвердження погіршення та критерії оцінки функціонального стану. Саме тому сьогодні триває робота над гармонізацією визначень.
Чому таке прогресування складно помітити
Гостре загострення має відносно чіткий початок. Повільне прогресування такої межі не має. На одному огляді зміна може бути занадто малою, щоб привернути увагу, а на наступному — вже виглядати як частина довготривалої тенденції.
Додаткову складність створює те, що клінічний стан і магнітно-резонансна томографія характеризують різні сторони захворювання. Відсутність нового очевидного вогнища або рецидиву не виключає хронічних патологічних процесів, які поступово впливають на нервову тканину. Саме тому сучасний підхід дедалі більше зміщується від простого підрахунку загострень до комплексної оцінки накопичення інвалідизації.
Найскладніше при моніторингу розсіяного склерозу — побачити не гостру подію, а повільний процес, який поступово змінює функціональний стан пацієнта.
Що таке гліальний фібрилярний кислий білок і чому він зацікавив дослідників
Яку роль відіграють астроцити
Щоб зрозуміти, чому цей біомаркер привертає таку увагу при розсіяному склерозі, спочатку варто подивитися на клітини, з якими він безпосередньо пов’язаний.
Астроцити — один із основних типів гліальних клітин центральної нервової системи. Вони не передають нервові імпульси так, як нейрони, але без них нормальна робота нейронної мережі була б неможливою. Астроцити допомагають підтримувати хімічну рівновагу навколо нервових клітин, беруть участь у регуляції обміну речовин, взаємодіють із кровоносними судинами, впливають на роботу синапсів і підтримують захисні механізми нервової тканини.
Коли в головному або спинному мозку виникає ушкодження чи тривалий патологічний процес, астроцити змінюють свою поведінку. Вони переходять у реактивний стан, перебудовують структуру та активність і стають частиною відповіді центральної нервової системи на ушкодження.
При розсіяному склерозі це особливо цікаво. Захворювання не обмежується лише гострими осередками запалення та демієлінізацією. У тканині мозку можуть тривати хронічні процеси, в яких астроцити також беруть активну участь. Саме тому біологічний слід їхньої реактивності потенційно може дати додаткову інформацію про перебіг хвороби.
Що таке гліальний фібрилярний кислий білок
Гліальний фібрилярний кислий білок — GFAP — це структурний білок проміжних філаментів, особливо характерний для астроцитів. Він допомагає підтримувати форму клітини та її внутрішню архітектуру.
Коли астроцити активуються, зазнають структурних змін або ушкодження, кількість GFAP у тканині та біологічних рідинах може змінюватися. Завдяки сучасним високочутливим імунологічним методам цей білок можна кількісно визначати не лише у спинномозковій рідині, а й у сироватці крові. Сучасні дослідження вже порівнюють різні лабораторні платформи вимірювання сироваткового GFAP і оцінюють можливість стандартизованого використання таких результатів.
Тут важливо не плутати два різні поняття. Вимірювання концентрації GFAP у крові та визначення антитіл до GFAP — не одне й те саме дослідження. Антитіла до цього білка використовують у діагностичному контексті окремої аутоімунної астроцитопатії, тоді як при розсіяному склерозі інтерес становить насамперед кількісний рівень самого білка як потенційного біомаркера.
Чому цей показник цікавий саме при розсіяному склерозі
GFAP цікавий не просто тому, що його концентрація може підвищуватися при різних ушкодженнях центральної нервової системи. Значно важливіше те, з якою складовою розсіяного склерозу він асоціюється.
Систематичний огляд досліджень показав, що підвищений рівень GFAP у крові частіше пов’язаний із прогресуванням інвалідизації незалежно від рецидивів, особливо в групах із невисокою або пригніченою гострою запальною активністю. Велике поздовжнє дослідження 2026 року також виявило зв’язок між вищими рівнями цього білка та подальшим ризиком такого прогресування.
Тому GFAP розглядають не просто як маркер факту ушкодження. Його потенційна цінність полягає в іншому: він може допомогти побачити біологічний компонент повільного прогресування, який не завжди проявляється новим рецидивом або різкою клінічною зміною.
Що рівень цього білка може розповісти про ризик прогресування
Зв’язок із подальшим наростанням інвалідизації
Найбільший інтерес до гліального фібрилярного кислого білка виник тоді, коли дослідники почали оцінювати не просто його зв’язок із поточним станом пацієнта, а здатність передбачати подальше прогресування розсіяного склерозу незалежно від рецидивів.
Одні з найпереконливіших даних отримані у великому поздовжньому дослідженні 2026 року. До аналізу увійшли 2329 людей із розсіяним склерозом, у яких загалом виконали понад 18 тисяч вимірювань гліального фібрилярного кислого білка та інших біомаркерів. Пацієнтів спостерігали протягом кількох років, що дозволило зіставити лабораторні показники не лише з поточним станом, а й із тим, що відбувалося надалі.
Підвищений стандартизований рівень GFAP був пов’язаний із приблизно на 40% вищим ризиком прогресування незалежно від рецидивів протягом наступного періоду спостереження. Такий зв’язок відтворився у двох незалежних когортах, що особливо важливо для оцінки надійності результату.
Ця закономірність не обмежується одним дослідженням. Систематичний огляд 2026 року, який охопив 18 робіт, показав, що підвищений рівень GFAP у крові досить послідовно асоціювався з незалежним від рецидивів накопиченням інвалідизації. Особливо виразним цей зв’язок був у групах, де гостра запальна активність була невисокою або добре контрольованою терапією.
Саме цей контекст робить біомаркер цікавим. Коли рецидивів мало, традиційний сигнал активності захворювання стає менш інформативним, а повільне прогресування — навпаки, виходить на перший план.
Водночас потрібно чітко розрізняти два поняття. Асоціація з підвищеним ризиком — це не точне передбачення майбутнього конкретного пацієнта. Високий GFAP не означає, що людина обов’язково матиме прогресування, так само як низький показник не гарантує його відсутності.
Чому біомаркер може доповнювати клінічне спостереження
Неврологічний огляд переважно відповідає на питання: що вже змінилося у функціональному стані пацієнта? Лікар оцінює ходьбу, координацію, чутливість, силу, зір та інші функції й порівнює їх із попередніми контрольними точками.
Біомаркер потенційно додає інший рівень інформації — що відбувається на біологічному рівні і чи пов’язаний цей стан із більшим ризиком майбутнього погіршення.
У цьому й полягає його можлива цінність. Не замінити клінічний огляд, а допомогти побачити пацієнта в ширшому контексті. Особливо тоді, коли явного загострення немає, а зміни функціонального стану ще недостатньо великі, щоб їх легко зафіксувати.
Чому високий показник не означає автоматично прогресування
Інтерпретувати абсолютне значення GFAP ізольовано було б помилкою. Концентрація цього білка помітно залежить від віку. У здорових людей його рівень із роками поступово зростає, тому одна й та сама цифра може мати різне значення для 30-річного та 70-річного пацієнта. У дослідженнях також виявляли вплив статі, індексу маси тіла та особливостей самого лабораторного методу.
Крім того, різні аналітичні платформи можуть давати різні абсолютні концентрації. Саме тому сучасні дослідження все частіше використовують стандартизовані показники з поправкою на референтну популяцію, а не намагаються встановити один універсальний поріг для всіх. Порівняння лабораторних платформ показує, що їхні результати можна узгоджувати, але питання стандартизації залишається принципово важливим перед широким клінічним застосуванням.
Практичне застосування
У перспективі інформація про рівень GFAP може бути корисною для стратифікації ризику, але лише як частина комплексного спостереження:
- Оцінити клінічний стан і динаміку функціональних порушень.
- Врахувати наявність або відсутність недавніх рецидивів.
- Зіставити лабораторний показник із віком, попередніми значеннями та іншими факторами.
- Порівняти його з даними магнітно-резонансної томографії та іншими біомаркерами.
- Використовувати результат для визначення того, кому може бути потрібне уважніше спостереження, але не змінювати терапію лише на підставі одного аналізу крові.
Тобто практична цінність GFAP полягає не в тому, щоб дати відповідь «прогресування є чи немає», а в тому, щоб додати ще один об’єктивний сигнал до оцінки ризику там, де клінічна картина може залишатися зовні стабільною.
Чому одного біомаркера недостатньо для оцінки розсіяного склерозу
Що показує нейрофіламент легкого ланцюга
Другий важливий біомаркер при розсіяному склерозі — нейрофіламент легкого ланцюга — NfL. Нейрофіламенти є структурними білками нервових клітин і особливо важливі для аксонів — довгих відростків нейронів, якими передаються нервові сигнали.
Коли аксони ушкоджуються, частина нейрофіламентів вивільняється у міжклітинний простір, потрапляє у спинномозкову рідину, а згодом — у кров. Тому підвищення концентрації нейрофіламенту легкого ланцюга може слугувати біологічним сигналом нейроаксонального ушкодження.
При розсіяному склерозі цей показник особливо чутливий до активних процесів ушкодження нервової тканини. Його рівень може зростати під час рецидивів, при появі нових або активних вогнищ на магнітно-резонансній томографії та загалом за більш вираженої гострої активності захворювання.
Тому називати нейрофіламент легкого ланцюга просто «маркером запалення» було б неточно. Він не вимірює запалення безпосередньо. Він показує один із його можливих наслідків — пошкодження нейронів та аксонів.
Чим відрізняються два біомаркери
На перший погляд може здатися, що гліальний фібрилярний кислий білок і нейрофіламент легкого ланцюга — це два аналізи для оцінки одного й того самого процесу. Насправді їхня біологічна природа принципово різна.
Гліальний фібрилярний кислий білок пов’язаний передусім з астроцитами та їхньою реактивністю, тоді як нейрофіламент легкого ланцюга відображає ушкодження нервових клітин і аксонів.
Відрізняються й клінічні асоціації. У сучасних дослідженнях підвищений рівень нейрофіламенту легкого ланцюга частіше пов’язаний із рецидивами, активними вогнищами на магнітно-резонансній томографії та гострим нейроаксональним ушкодженням. Натомість гліальний фібрилярний кислий білок дедалі частіше асоціюють із поступовим накопиченням інвалідизації, яке відбувається незалежно від рецидивів, особливо за невисокої гострої запальної активності.
Це не означає, що між ними проходить абсолютно чітка межа. Біологічні процеси при розсіяному склерозі взаємопов’язані, а обидва показники можуть змінюватися одночасно. Проте їхня різна клітинна основа дозволяє отримувати не дубльовану, а комплементарну інформацію.
Чому їх доцільніше комбінувати, а не протиставляти
Питання «який із цих біомаркерів кращий?» саме по собі поставлене не зовсім правильно. Кожен із них відповідає на інше біологічне питання.
Нейрофіламент легкого ланцюга може допомагати оцінити, наскільки виражене нейроаксональне ушкодження і чи є ознаки активнішого патологічного процесу. Гліальний фібрилярний кислий білок потенційно додає інформацію про астроцитарний компонент і ризик повільного прогресування.
Саме тому перспективною виглядає їх спільна інтерпретація. Замість одного універсального лабораторного показника лікар отримує два різних сигнали про перебіг захворювання.
| Характеристика | Гліальний фібрилярний кислий білок | Нейрофіламент легкого ланцюга |
|---|---|---|
| Основне клітинне джерело | астроцити | нейрони та аксони |
| Що відображає | астроцитарну реактивність і пов’язані з нею процеси | нейроаксональне ушкодження |
| З чим сильніше асоціюється | поступове прогресування без рецидивів | гостра активність, рецидиви, активне ушкодження |
| Потенційна роль | оцінка ризику прогресування | оцінка активності ушкодження |
У цьому і полягає ключова перевага комбінованого підходу: розсіяний склероз — це не один патологічний процес, тому й один біомаркер навряд чи зможе повністю описати його перебіг.
Чому важливо відстежувати не тільки рівень показника, а й його зміну
Чим серійні вимірювання відрізняються від одного аналізу
Один аналіз крові дає своєрідний «знімок» концентрації гліального фібрилярного кислого білка в конкретний момент. Він може показати, що рівень біомаркера вищий або нижчий від очікуваного з урахуванням віку та інших характеристик пацієнта, але нічого не говорить про напрямок змін.
Для захворювання, яке здатне прогресувати повільно протягом років, цього може бути недостатньо. Серійні вимірювання дозволяють побачити траєкторію: чи залишається показник відносно стабільним, поступово підвищується або, навпаки, знижується після початку лікування.
Такий підхід уже використовують у великих дослідницьких когортах. Наприклад, у дослідженні 2026 року концентрації гліального фібрилярного кислого білка та нейрофіламенту легкого ланцюга оцінювали з інтервалами приблизно 6–12 місяців. Загалом було проаналізовано понад 18 тисяч вимірювань у 2329 людей із розсіяним склерозом. Це дозволило дослідникам оцінити не лише початковий рівень біомаркера, а й те, як його зміни співвідносилися з подальшим перебігом захворювання.
Чи може зміна показника відображати відповідь на лікування
Саме тут з’являється одна з найцікавіших можливостей GFAP — використання не лише як прогностичного, а й як динамічного біомаркера біологічної відповіді.
У згаданому дослідженні зниження стандартизованого рівня GFAP протягом перших двох років лікування фінголімодом або терапією, спрямованою на виснаження В-клітин, асоціювалося з нижчим ризиком подальшого прогресування незалежно від рецидивів. Для кожного річного зниження стандартизованого показника на одну одиницю ризик у цих групах був нижчим приблизно на 54% і 67% відповідно.
Це сильний аргумент на користь серійних вимірювань, але його не можна інтерпретувати як готове правило для клінічної практики. Інше велике дослідження, що охопило 741 пацієнта з десятирічним медіанним спостереженням, показало протилежний нюанс: початковий рівень GFAP прогнозував низку результатів, тоді як сама зміна його концентрації з часом незалежної прогностичної цінності не продемонструвала.
Крім того, різні препарати можуть по-різному впливати на цей маркер. У рандомізованому дослідженні 2026 року два види терапії спричиняли подібне зниження нейрофіламенту легкого ланцюга, але зміни GFAP між ними відрізнялися. Це ще раз показує, що біомаркер не можна інтерпретувати поза контекстом конкретного лікування та клінічної ситуації.
Практичне застосування
Для тривалого моніторингу принципова різниця полягає між питаннями «який рівень GFAP у пацієнта зараз?» і «як цей рівень змінювався протягом останніх років?»
Друге питання потенційно дозволяє оцінити не окрему лабораторну цифру, а тенденцію. На практиці така інформація могла б зіставлятися з динамікою неврологічного стану, рецидивами, результатами магнітно-резонансної томографії та лікуванням. Проте сьогодні зміна GFAP сама по собі ще не є валідованим критерієм ефективності терапії і не повинна використовуватися як самостійна підстава для її корекції.
Саме тому цінність серійних вимірювань поки полягає насамперед у тому, що вони перетворюють одиничний лабораторний показник на потенційний інструмент спостереження за біологічною динамікою захворювання.
Майбутнє моніторингу розсіяного склерозу полягає в поєднанні різних показників
Чому одного аналізу крові буде недостатньо
Розсіяний склероз не можна звести до одного патологічного механізму. В одного пацієнта в певний момент можуть переважати гострі запальні процеси, в іншого — поступове накопичення функціональних порушень без очевидних рецидивів. До цього додаються нейроаксональне ушкодження, реактивність гліальних клітин, структурні зміни мозку та індивідуальна відповідь на лікування.
Тому пошук одного «ідеального» аналізу, який повністю описував би активність і прогресування розсіяного склерозу, навряд чи відповідає біології самого захворювання. Набагато перспективнішим виглядає мультимодальний підхід, у якому різні методи відповідають на різні клінічні питання.
Повноцінне спостереження може враховувати:
- клінічний стан і динаміку неврологічних функцій;
- історію рецидивів;
- ступінь накопичення функціональних порушень;
- результати магнітно-резонансної томографії;
- біомаркери нейроаксонального ушкодження;
- астроцитарні біомаркери;
- зміну всіх цих показників у часі.
Систематичний огляд 2026 року якраз підтримує таку концепцію: гліальний фібрилярний кислий білок і нейрофіламент легкого ланцюга дають комплементарну, але не взаємозамінну інформацію про перебіг розсіяного склерозу.
Як може виглядати персоналізований моніторинг
Клінічний огляд показує, як пацієнт функціонує зараз. Лікар бачить зміни ходи, сили, координації, чутливості, зору та інших неврологічних функцій.
Магнітно-резонансна томографія додає іншу площину — структурні зміни та ознаки активності уражень центральної нервової системи. Нейрофіламент легкого ланцюга може дати інформацію про нейроаксональне ушкодження, а гліальний фібрилярний кислий білок — потенційно про астроцитарний компонент і ризик поступового прогресування.
Жоден із цих показників не є повною картиною сам по собі. Але разом вони можуть сформувати біологічний профіль перебігу захворювання, який значно інформативніший за просте поділення на «активний» і «стабільний» розсіяний склероз.
Саме тут і виникає ідея персоналізованого моніторингу: оцінювати не лише факт погіршення, а й який компонент захворювання переважає у конкретного пацієнта та як він змінюється з часом.
Що поки заважає використовувати цей підхід як стандарт
Головне обмеження — відстань між перспективним біомаркером і повністю стандартизованим клінічним інструментом.
Навіть для GFAP різні лабораторні платформи можуть давати систематично різні абсолютні значення. Сучасні дослідження демонструють високу кореляцію між методами, але водночас наголошують на необхідності гармонізації результатів перед широким використанням у рутинній практиці.
Додатково потрібно враховувати вік та інші біологічні фактори. У здорових людей концентрація GFAP істотно зростає з віком, тому одна абсолютна цифра не може мати однакове значення для всіх пацієнтів.
Не менш важливі й інші невирішені питання: поки немає універсального клінічного порогу GFAP, дослідження використовують не повністю однакові визначення прогресування, а доказова база залишається неоднорідною. Щоб біомаркер став стандартним інструментом, потрібно не лише підтвердити його зв’язок із ризиком, а й показати в проспективних дослідженнях, що його використання реально покращує клінічні рішення та результати лікування.
Відсутність рецидивів не завжди означає стабільний перебіг розсіяного склерозу. Саме тому гліальний фібрилярний кислий білок викликає такий інтерес: він може залишати в крові біологічний сигнал процесів, які складніше помітити за одними лише загостреннями.
Проте головний висновок ширший. Майбутнє моніторингу розсіяного склерозу — не один новий лабораторний тест, а поєднання клінічних, візуалізаційних і біологічних показників, кожен із яких описує свою сторону захворювання.
Глосарій термінів та концептів
- Гліальний фібрилярний кислий білок (GFAP) — структурний білок, характерний передусім для астроцитів. Його рівень у крові досліджують як потенційний біомаркер астроцитарної реактивності та прогресування розсіяного склерозу незалежно від рецидивів.
- Нейрофіламент легкого ланцюга (NfL) — білок, що входить до структури нейронів, особливо аксонів. Його концентрація в крові зростає при нейроаксональному ушкодженні та часто пов’язана з гострою активністю розсіяного склерозу.
- Астроцити — гліальні клітини центральної нервової системи, які підтримують роботу нейронів, регулюють середовище нервової тканини та беруть участь у відповіді на ушкодження. Їхня реактивність є одним із процесів, з якими пов’язують зміни рівня GFAP.
- Прогресування незалежно від активності рецидивів — поступове підтверджене погіршення функціонального стану, яке не можна пояснити недавнім загостренням. Це один із важливих механізмів накопичення інвалідизації при розсіяному склерозі.
- Нейроаксональне ушкодження — пошкодження нейронів і їхніх аксонів, яке може супроводжувати запальну та іншу патологічну активність у центральній нервовій системі. Одним із біомаркерів такого ушкодження є нейрофіламент легкого ланцюга.
- Рецидив — нове або повторне загострення неврологічних симптомів при розсіяному склерозі, яке відображає гостру клінічну активність захворювання. Відсутність рецидивів не виключає повільного прогресування.
- Магнітно-резонансна томографія — метод візуалізації, який дозволяє оцінювати структурні зміни та активні ураження головного і спинного мозку. У моніторингу розсіяного склерозу вона доповнює клінічну оцінку та лабораторні біомаркери.
- Серійні вимірювання біомаркерів — повторне визначення показника через певні проміжки часу. Такий підхід дає змогу оцінювати не лише абсолютний рівень, а й його динаміку та можливий зв’язок із перебігом захворювання.
- Стратифікація ризику — розподіл пацієнтів за ймовірністю подальшого прогресування або інших клінічних подій. Біомаркери можуть у перспективі допомагати точніше визначати, кому потрібне більш інтенсивне спостереження.
- Мультимодальний моніторинг — підхід, у якому одночасно враховують клінічний стан, рецидиви, магнітно-резонансну томографію, лабораторні біомаркери та їхню зміну в часі. Його мета — отримати більш повну картину різних патологічних процесів при розсіяному склерозі.
